НІКОЛАЙЧУК ІВАННА ЮРІЇВНА

   1986 року народження, стаж педагогічної роботи 12 років, спеціальність -вихователь, освіта вища, закінчила Кременецький  ОПІ в 2013році.

                                                       Проблемне питання:

Значення пошуково-дослідницької діяльності для пізнавального розвитку дітей

           Щодня сучасна людина потрапляє під інформаційний шквал. Щоб опрацювати отриману інформацію, їй необхідно володіти певними вміннями та пізнавальними навичками. Тому сьогодні одним з актуальних завдань, що стоять перед педагогами, є вдосконалення роботи з пізнавального розвитку дошкільників.

         Уже у старшому дошкільному віці помітно підвищуються можливості пізнавальної діяльності, зростає пізнавальна активність дітей, яка може бути реалізована через пошуково-дослідницьку діяльність. Адже саме цей вид діяльності вдало поєднує чутливість і діяльність, які є основою розумового розвитку дошкільника.

У ході дослідницько-пошукової діяльності вихователь спільно з дітьми може досліджувати явище або об'єкт, змінювати умови їх існування, ситуації та засоби дослідження. Для дітей стає доступним те, що в об'єктивно існуючій природі не піддається спостереженню.

З огляду на це можна виділити основну пізнавальну функцію пошуково-дослідницької діяльності - виявлення і демонстрація зв'язків, недоступних для органів чуття дитини. Адже пошуково-дослідницька передбачає розв'язання дошкільниками ситуацій за допомогою проведення дослідів, під час яких діти задіюють свій чуттєвий досвід, самостійно аналізують результати, роблять умовиводи, пізнають сутність того чи того явища.

Крім цього, пошуково-дослідницька діяльність сприяє удосконаленню пам'яті дітей, активізації їхніх розумових процесів, стимулює розвиток у них мовленнєвих навичок. А отже, у дітей накопичується досвід розумових дій та операцій, тобто формуються розумові уміння.

Завдання дорослих, які організовують пошуково-дослідницьку діяльність, - допомогти дітям:

- систематизувати та поглибити знання;

- засвоїти нові способи пізнавальної діяльності;

- усвідомити причинно-наслідкові зв'язки, які недоступні для органів чуття дитини;

- узагальнити власний досвід.

Організація освітнього процесу в нашому дошкільному закладі базується на моделі особистісно орієнтованої взаємодії педагогів з вихованцями, яка дає змогу дітям реалізувати свої пізнавальні потреби. Аналізуючи організацію практичної діяльності з дітьми різного віку,  я дійшла  висновку, що необхідно активізувати саме роботу пошуково-дослідницького змісту. Адже ефективність освітнього процесу безпосередньо залежить від емоційного забарвлення діяльності, чуттєвого досвіду та від усвідомлення кожною дитиною своїх можливостей - невід'ємних складових дитячого експериментування

Завдання пошуково-дослідницької діяльності:

Технології дитячого експериментування у нашому дошкільному закладі спрямовано на інтеграцію з різними сферами діяльності дітей. Основою моєї роботи  у цьому напрямі стали методи, що посилюють розвивальну функцію навчання. Я поставила перед собою мету розв'язати у процесі організації пошуково-дослідницької діяльності такі завдання:

• розвинути уміння дітей взаємодіяти з об'єктом, що досліджується, тобто озброїти їх новими способами пізнання навколишнього світу;

• розвинути пізнавальні психічні процеси;

• сформувати чіткі уявлення про багатоманітність світу в системі взаємозв'язків і взаємозалежностей.

Створення умов для розвитку дослідницьких умінь дітей  :

У нашому дошкільному закладі створено оптимальні умови для розвитку дослідницьких умінь дітей, практичного пізнання ними навколишнього світу і впорядкування їхніх уявлень про явища, об'єкти довкілля та їх взаємозалежність.

У кожній віковій групі створено куточки живої природи, оформлено центри води та піску, де діти можуть більше дізнатися про властивості об'єктів природи.

Для вихованців старших груп створено куточки експериментування, в яких розміщено різноманітні матеріали та обладнання для дослідів. Тут є все необхідне для набуття дітьми власного пізнавального досвіду.

Крім обладнання для спеціальних куточків, у кожній групі вихователі виготовили дидактичні ігри та посібники із залишкових та природних матеріалів для проведення індивідуальної роботи.

Форми організації та методика проведення пошуково-дослідницької діяльності:

Технології дитячого експериментування я використовую у всіх видах дитячої діяльності. Основою роботи є заняття комплексного типу, на яких велику увагу приділяю розв'язанню проблемних завдань як-от: «Як ви вважаєте, чому...», «Як довести що...», «Що вийде, якщо» тощо. Це дає дітям можливість краще розуміти причинно-наслідкові зв'язки у довкіллі.

Так, розвиваючи комунікативно-мовленнєві здібності дітей, я пропоную вихованцям використати відповідну картку-схему, здійснити уявну мандрівку до якого-небудь об'єкта природи, а потім скласти розповідь від його імені.

Подобається дітям така форма роботи, як «Аукціон ідей». Під час проведення такого аукціону діти описують характерні особливості запропонованого об'єкта чи матеріалу і оцінюють їх з точки зору практичного застосування людиною у теперішньому часі і в майбутньому.

Реалізуючи завдання з формування елементарних математичних уявлень,я навчаю дітей рахувати, вимірювати, порівнювати. Адже володіння математичними операціями дає дітям змогу свідомо та планомірно проводити експерименти і самостійно аналізувати їх результати.

Найбільшої результативності пошуково-дослідницька діяльність дошкільників досягає під час реалізації проектів. Я змогла створити ситуації успіху для кожної дитини завдяки диференційованому підходу до проведення експериментальної діяльності. Для самоствердження дітей дуже важливо підтримати ініціативу й активність кожного вихованця та наповнити його життя яскравими враженнями і відкриттями. У ході пошуково-дослідницької діяльності я, взаємодіючи з дітьми, завжди спираюся  на їхній безпосередній досвід, збагачую його, спонукаю  малюків до активного пізнання світу.

Отримані під час пошуково-дослідницької діяльності знання діти закріплюють протягом року в ігровій, театральній, образотворчій діяльності.

Комплексне використання дитячого експериментування у різних сферах життєдіяльності дошкільників дало змогу максимально реалізувати потребу моїх  вихованців у нових враженнях, знаннях, самоствердженні.

Експеримент-один з основних методів наукового дослідження - вивчення, дослідження явищ і процесів шляхом їх відтворення, моделювання в штучних або природних умовах

Дослід - відтворення якого-небудь явища  або       спостереження за новим явищем у певних умовах з метою вивчення, дослідження

Завдання: експериментальним  шляхом довести, що повітря має вагу. Закрі-пити  знання  дітей  про  те,   що повітря є скрізь навколо нас, його містять всі оточуючі  порожнисті  предмети,  такі  матеріали,  як пісок, земля, вода тощо. Уточнити уявлення дітей про те, що повітря  —  складова життя людини.Роз-вивати уважність, допитливість.

Дослід № 1.

Припущення: Повітря не має в оточуючих предметах.

ХІД  ДОСЛІДУ

Продемонструвати  порожнюю  відкриту   банку,  поліетиленовий   пакет. За-питати, що в них є. Запропонувати кожній дитині згорнути щільно складений поліетиленовий мішечок з боку отвору в  трубочку  рухати  від  себе. Що ста-лося?(Повітря, яке  було  в  мішечку, ми  поступово  зібрали  до  купи, про що свідчить  повітряна  «подушечка», що   утворилася  в  результаті  наших  дій).

Діти  роблять  висновок, що повітря прозоре, воно є в банці, в пакеті, в інших предметах, які стоять на столах, воно нас оточує.

Дослід № 2.

Припущення: Повітря всередині нас.

ХІД  ДОСЛІДУ

Запропонуйте  малятам  подути  в  соломинку  або  тоненьку трубочку, один кінець  якої  занурений   у  склянку  з  водою. З’явилися  бульбашки. Що  це? Повітря. Звідки  взялося? З  наших  легенів,  ми   вдихнули  його. Отже  припущення підтвердилося: повітря є всередині нас.

Дослід № 3.

Припущення: Всередині цеглини, піску, поролону, землі повітря немає.

ХІД  ДОСЛІДУ

У  банку  з  водою  по  черзі  вкиньте  цеглинку,  жменьку  піску, поролону. В другу баночку  —  грудочку  землі. Спостерігайте  появу  бульбашок навколо предметів. Що  це? (Повітря). Звідки  з’явились  бульбашки,  що  містять   по-вітря? Воно  містилося  всередині  вкинутих у воду речовин. Отже, повітря не видно, бо воно  прозоре, але воно є в речовинах. Тож припущення не підтвердилося.

Дослід № 4.

Припущення: Повітря в своєму складі містить воду.

ХІД  ДОСЛІДУ

Візьмемо  аркуш  альбомного  паперу  і  покладемо  його на губку. Губці  цій вранці   вже  довелося  «попрацювати». Наприклад,  помити   посуд. А  потім години 3-4  «відпочити». Зверху  губка буде практично сухою, а всередині — трішки  вологою. Прямо,  як  справжня  хмарка. Адже  вона  ніколи  н е буває абсолютно  сухою,  навіть  якщо   не  крапає  дощем, тому  що  складається   з малюсіньких крапельок води.

За допомогою кришечки будемо потроху змочувати губку. (Дуже важливо не поспішаючи  робити  це  маленькими  порціями,  щоб губка встигала вбирати воду). На  початку  досліду  папір  під  губкою буде залишатися сухим, навіть коли  ми спробуємо  вичавити  губку, нам  це  не  вдасться,  бо  губка  ще  не-достатньо  просякла  вологою  і   недостатньо волога. Точнісінько  так  відбувається  і  зі  справжніми  хмарами. Якщо  вони  білі  і пухнаті не загрожують дощем, то можна сказати, що вологість низька.  Продовжуємо доливати воду. Через деякий  час  знову  спробуємо віджати  губку. Цього разу наші зусилля увінчаються успіхом у вигляді кількох крапельок. Таке іноді відбувається й у природі. Пригадаємо   хоча   б  короткочасний  «грибний  дощ». Додаємо  ще деяку  кількість  води. Тепер  на  аркуші паперу під губкою з’явилася і почала розповзатися  волога  пляма. Це значить, що губка настільки просякла водою, що  більше  не  спроможна  її утримувати. Це і є висока вологість. Така  воло-гість виникає тоді, коли небо затягнуте важкими сірими хмарами й от-от піде дощ. Дослід можна повторити, поклавши губку на долоню дитини. Тоді вона зможе  відчути  зміни  вологості  і  на  тактильному рівні (на  дотик). Зверніть увагу дитини на зміни відтінків кольору губки і на те, що вона стала важкою.

Дослід № 5.

Припущення: Тканина під вологою не може залишатися сухою.

ХІД  ДОСЛІДУ

Засуньте  тканину  в  склянку  настільки  щільно, щоб  вона не могла випасти, якщо склянку перевернути. Переверніть склянку і, держачи її прямо, опустіть у  миску  з  водою. А  тепер  підніміть  склянку. Тканина  мокра? Тканина суха. Так  відбувається  тому, що  склянка  заповнена  повітрям. Вода  не  може витиснути  повітря,  тому  тканина залишається сухою. Що відбудеться, якщо склянку  нахилити? Більшість предметів  на  перший  погляд порожні, а  нас-правді  вони  заповнені  повітрям. Щоб заповнити ці предмети, вода повинна витиснути повітря. Отже припущення не підтвердилося.

ДОСЛІДИ ДЛЯ ДІТЕЙ З ҐРУНТОМ ТА ПІСКОМ

Завдання: продовжувати вчити дітей розрізняти вологу та суху землю, показати властивості піску.

Дослід № 1.

Припущення: Волога земля  –  м’яка, а  суха   –  тверда .

ХІД  ДОСЛІДУ

Запропонувати  дітям  узяти  жменю  мокрої  та жменю сухої землі і стиснути руки  в  кулаки. Волога  земля  мяка,  зліплюється  в  грудку, з  неї  можна ви-тиснути воду.Суха земля тверда, при здавлюванні розсипається.

Дослід № 2.

Припущення: Пісок не розтирається.

ХІД  ДОСЛІДУ

Кожній  дитині  запропонувати  взяти   щіпку  піску,  покласти   на  долоні    і розперти. Чому  розтирається  пісок? З  чого  він  складається? Якого розміру окремі піщинки? Якого кольору? Чи зкріплюються вони в грудку?Чому?

ДОСЛІДИ ДЛЯ ДІТЕЙ З ЛЬОДОМ

Завдання: Продовжити розширювати знання про деякі властивості води (при замерзанні вона перетворюється в лід; він холодний, слизький, від нагрівання перетворюється на  воду. Розвивати  спостережливість, допитливість.Спосте-реження бажано проводити за будь-якої погоди, а також вибирати  такі місця, де  льодяні  бурульки  бувають  по-різному освітлені  протягом  дня. Для пов-ноти  уявлень  наповнити  посуд  водою і домогтися утворення льоду в різних формах і різного кольору.

Дослід № 1.

Припущення: Лід — твердий, слизький.

ХІД  ДОСЛІДУ

Те,  що   лід   слизький   педагог   доводить   пропонуючи   дітям  поковзатися льодяними  доріжками. Твердість перевіряємо обстежуючи льодяну бурульку або  льодяну  кульку  на  дотик  —  ударяючи по них яким-небудь предметом. Бурулька розбивається на дрібні кристалики, падаючи з висоти, занурюючись у сніг.

Дослід № 2.

Припущення: Колір льоду не залежить від кольору води, а форма посуду не визначає форми льоду.

ХІД  ДОСЛІДУ

Лід  утворюється  від  замерзання води. Нагріваючись, лід перетворюється на воду. Засвоєнню  цієї  ознаки сприяє утворення льоду з води різного кольору. Колір  льоду  визначає  колір  води. Форма  визначається  формою  посудини. Пропонувати   підфарбувати   воду   в  різний  колір,  розлити  в  різноманітні формочки   і  винести   на   мороз. Коли  вода  перетвориться  на  лід, фігурки обережно вийняти з формочок. Діти роблять висновки.

Дослід № 3.

Припущення: Лід тоне у воді.

ХІД  ДОСЛІДУ

Візьміть  невелику  коробочку  з  пластмаси,  налийте  в  неї  холодну  воду  і поставте  в  морозильну  камеру холодильника. Через деякий час лід готовий. Наповніть глибоку тарілку водою. Обережно покладіть кубик льоду на воду в тарілці. Лід  не тоне у воді, а плаває на її поверхні. Це означає, що він легший від  води,  і  вже  однієї  цієї  властивості  досить, щоб  виділити  лід  з  інших твердих речовин як виняток. Завдяки цій особливості льоду крига у водоймах з’являється  лише  на  поверхні.Якби  лід  тонув  у  воді, на  поверхні утворю-валися б усе нові й нові його шари. Вони,  в  свою чергу, опускалися  б униз, і водойма  промерзла  б  до  самого дна. Внаслідок цього водяні рослини на дні були  б  сковані  кригою, а  рибі  та  всьому  живому, що  знаходилось  у воді, загрожувала  б  неминуча загибель. Та, на щастя, у природі цього не  відбува-ється.

Дослід № 4.

Припущення: Лід тане, якщо його посипати сіллю.

ХІД  ДОСЛІДУ

Візьміть  кубик  льоду, покладіть  його на тарілку. Спробуйте посипати кубик льоду  сіллю. Що  відбувається  з  сіллю? Сіль  змішується з льодом. Солоний лід тане швидше, бо температура його нижча, ніж у несолоного льоду.

Дослід № 5.

Припущення: Лід швидше розтане в гарячій воді, потім на тарілці і в останню чергу — в холодній воді.

ХІД   ДОСЛІДУ

Спостерігайте: що   буде   відбуватися,  якщо  один  кубик  льоду  покласти  в холодну  воду, другий  —  в  гарячу воду, а третій  — на тарілку. Відмітьте за годинником, за який час розтали кубики льоду.

Дослід № б.

Припущення: Лід  займає більше місця  ніж вода, тому кришка  стакана підні-меться.

ХІД  ДОСЛІДУ

Візьміть пластмасовий стаканчик з кришкою. Заповніть його водою  і закрий-те кришкою. Винесіть  на  мороз  або  поставте в морозильну камеру. Що від-бувається,  коли  вся  вода  в  ньому  перетвориться на лід? Лід займає більше місця, ніж  вода. Він   піднімає  кришку,  коли  його  об’єм  стає  більшим  від об’єму стакана.

ДОСЛІДИ ДЛЯ ДІТЕЙ З СНІГОМ

Завдання: вчити  дітей  розрізняти  і  називати ознаки снігу( білий, холодний, може  бути  пухким, розсипчастим  при  перенесенні  у  приміщення  сніг  пе-ретворюється  на  чисту  або  брудну  воду, а вода на дворі у лід); розвивати причинно-наслідкові зв’язки, виховувати спостережливість.

Дослід № 1.

Припущення: Весь сніг білий.

ХІД  ДОСЛІДУ

Взяти  сніг  з  кількох  місць  на  ділянці  дитячого садка. Уточнення  кольору домогтися  через  порівняння  за кольором  відомих  дітям  предметів ( аркуш паперу, біла фарба, речі дитячого одягу, посуд тощо). Висновки  діти роблять самостійно.

Дослід № 2.

Припущення: Сніг охолоджує всі предмети.

ХІД  ДОСЛІДУ

Дітям  потрібно  винести  в посудині  воду різної  температури і поставити на сніг. Спостерігати  за  змінами  снігу  навколо  посудини( від тепла сніг тане і перетворюється  у  воду)  і температурою  води  в  посудині ( за  короткий час вода охолоджується від холодного снігу).

ВИСНОВКИ

Досліди — це важливий шлях пізнання. Цінність їх полягає в тому, що для власної діяльності діти не отримують готових знань від педагога. Досліджуючи те чи інше явище, дитина отримує знання у певній логічній послідовності. Так, наприклад,вода, винесена на мороз, спочатку вкривається кіркою, шматочками льоду, а потім стає  льодом;  лід, коли його підігрівати, стає  холодною  водою,  потім  теплою, гарячою  і  парою; пару  охолоджують,  вона стікає на холодному предметі й знову стає водою.

Особливість системи пошуково-дослідних дій  як  структурного  компонента  всієї  діяльності  полягає  в  тому, що у дітей формуються   здібності розглядати    конкретні   природні  об’єкти. Діти    не   лише   сприймають   їх властивості, а  й  виділяють, оцінюють  справжні  необхідні умови здійснення природних процесів.

При ознайомленні з об’єктами неживої природи, перед  дітьми постає мета: на  основі  аналізу  умов  зовнішнього  середовища  і характеристики їх властивостей   визначити   можливі   процеси. Під  час  таких  дослідів  аналі-зуються  властивості  об’єктів  природи,  їх  змінюваність, умови, за яких одні властивості  переходять  в  інші. На  основі  проведення  дослідів  вихователь формує   уявлення,  світосприйняття  об’єктів   неживої  природи. Конкретні   пошуково-дослідні   дії здійснюються дітьми у формі аналізу досліджуваних   процесів.   Правильне   розв’язання  завдань  вихователь   може   розцінювати також  як  розуміння  дітьми  причинно-наслідкових    зв’язків  між об’єктами природи   і  процесами,  які  відбуваються за певних умов. Систематична  діяльність  дітей  набуває  характеру пошуково-пізнавальної діяльності, спрямо-ваної на планомірний  аналіз властивостей об’єктів природи і зовнішніх умов їх існування.

Отже, пошуково-дослідницька діяльність дітей в неживій природі  є важливою ланкою в екологічному, моральному, естетичному  розвитку  та соціалізації  дошкільника загалом.

Завдання розвивального середовища:

1.Спонукати дітей до активної пошуково-дослідницької, пізнавальної діяльності, щоб вони могли самостійно вирішувати різні проблеми, мобілізувати процеси мислення.

2.Забезпечити єдність соціальних і природничих засобів життєдіяльності дитини.

3.Сприяти сенсорному розвитку дошкільників.

4.Формувати навички правильної поведінки дітей в сучасному світі.

5.Залучати дітей до звичаїв, традицій свого народу.

6.Створювати у дітей почуття безпеки. довіри, незалежності, розслабленості.

7.Виховувати екологічну культуру особистості, позитивно впливати на її емоційну сферу.

8.Задовольнити всі потреби розвитку дітей.

     Для забезпечення потреби дітей гнучко, варіативно використовувати простір, почуватися володарями ігор та іграшок, виявляти свої інтереси, займатися улюбленими справами, вихователі постійно трансформують оснащення осередків розвитку: ігрові, куточки самостійної художньої діяльності, книги, природи, розвиваючих ігор, національні, чергових, тощо. Тематичні куточки оформлено й наповнено матеріалами, посібниками та іграшками так, щоб підказати дітям вид діяльності та способи дій, а у відповідних ігрових зонах – сюжет гри та способів його реалізації. При цьому враховано вимоги відповідності предметно-розвивального середовища віковим особливостям вихованців, що дозволяє задовольнити індивідуальні інтереси дітей, зробити розвивально-пізнавальний процес диференційованим. Облаштування простору кожної групової кімнати дає можливість вихованцям діяти як невеличкими підгрупами, так й індивідуально.

          Дошкільники охоче беруть участь у пошуково-дослідницькій діяльності. Прагнення до нових вражень, допитливість, постійне бажання експериментувати, самостійно шукати істину поширюється на всі сфери життєдіяльності дитини. Чи можливо так організувати навчання в умовах дошкільного закладу, щоб воно відповідало всім дитячим потребам? Так, якщо це навчання буде «проблемним» - включатиме елементи самостійної дослідницької праці, будуватиметься як самостійний творчий пошук, тож буде вже не репродуктивною, а творчою діяльністю.

     Особливе значення для розвитку особистості дошкільника має усвідомлення взаємозв’язку між природою і людиною та різноманітних зв’язків у природі. Оволодіння засобами практичної взаємодії з довкіллям забезпечує становлення світогляду дитини, її особистісне зростання. Пошуково-дослідницька діяльність відіграє щодо цього істотну роль, оскільки дає дітям можливість спілкування з однолітками, з дорослими, здійснювати з об’єктами різноманітні перетворення, виявляти їхні приховані істотні зв’язки з явищами природи, з життєдіяльністю людини, вчити аналізувати й самостійно робити висновки.

    Різні форми пошуково-дослідницької діяльності спонукають дитину до творчості, самостійного пошуку причинно-наслідкових зв’язків, засобів дій, що стимулює дитячу активність, створює умови для особистісного зростання й психічного розвитку.

Завдання пізнавального розвитку в пошуково-дослідницької роботі:

o                           Створити умови для розвитку пізнавальних психічних процесів дошкільників, активізації розумових операцій, організації та проведення пошуково-дослідницької діяльності та виховання в дітей ініціативності, кмітливості, допитливості, критичності, самостійності.

o                           Розширити знання дітей про довкілля, формувати у них уміння та навички їх самостійного набуття.

o                           Розвивати діалектичне мислення дошкільнят, тобто здатність бачити різноманітність світу в системі взаємозв’язків та взаємозалежностей.

o                           Збагачувати власний пізнавальний досвід дітей через засвоєння ними еталонів, символів, виконання дій, заміщення та моделювання.

o                           Формувати у дітей здатність креативно використовувати знання та власний дослідницький досвід у розумових, моделювальних та перетворювальних діях.

Технологія проведення пошуково-дослідницької роботи з дітьми

Методичні рекомендації

       Структурними компонентами пошуково-дослідницької діяльності дошкільнят є три етапи реалізації  «проблемного дослідницького навчання»:

1 етап. Педагог ставить проблему, накреслює стратегію й тактику її розв’язання, але саме рішення дитина має знайти самостійно.

2 етап.  Педагог ставить проблему, але метод, шляхи її розв’язання дитина шукає самостійно. На цьому рівні допускається колективний пошук.

3 етап.  Вищий рівень. Постановку проблеми, пошук методів її дослідження й розв’язання діти здійснюють самостійно.

Перший етап

      На першому етапі пошуково-дослідницька діяльність дітей (молодший і середній дошкільний вік) відбувається під керівництвом вихователя. Її включають в інтегровані заняття, прогулянки, ігри з предметами, ігри-загадки, конструктивні, сюжетно-рольові та режисерські ігри, проводять під час спостережень за об’єктами та явищами природи і як самостійну діяльність під час дослідів. 

Другий етап

       У другому етапі пошуково-дослідницької діяльності беруть участь старші дошкільники. З ними проводять елементарні дослідження.

     Методика організації навчальних досліджень передбачає два рівні оволодіння технологією їх проведення.

     Перший рівень. Містить 2-3 фронтальні тренувальні заняття з групою, на яких використовуються картки із символічними зображеннями «методів дослідження». З послідовності цих методів складається алгоритм дослідження. Теми досліджень подано у вигляді предметних карток із зображенням об’єктів або явищ.

     Послідовність дій:

·                            Подумати і пригадати всю відому інформацію з даної теми, поділитися нею з дітьми.

·                            Запитати в іншої людини, що вона знає про це. Діти ставлять запитання одне одному і дорослим, щоб поповнити обсяг інформації.

·                            За допомогою дорослого отримати додаткову інформацію з книжок.

·                            Звернутися по допомогу до комп’ютера (за підтримки дорослого).

·                            Пригадати та використати інформацію, здобуту під час спостережень, які проводилися раніше.

·                            Провести самостійний дослід чи експеримент.

      Після цього всю отриману інформацію треба проаналізувати і узагальнити. Спочатку вихователь активно допомагає дітям, бо їм дуже складно виділити головне і другорядне. Коли діти засвоять загальну послідовність дій (або технологію дослідження) можна переходити до другого рівня – до самостійних навчальних досліджень.

   Послідовність дій:

·                            Постановка завдання або проблеми.

·                            Вибір теми дослідження.

·                            Розподіл дітей для роботи в парах або мікрогрупах.

·                            Вивчення схеми або алгоритму досліджень.

·                            Проведення самостійних досліджень за алгоритмом.

·                            Фіксація результатів дослідження в індивідуальних зошитах з використанням символіки

·                            Групове обговорення результатів дослідження

·                            Слухання доповідей та їх обговорювання.

Усі дослідження проводяться в ігровій формі, а здобуті знання використовуються в перетворювальній діяльності.

Третій етап

     На третьому, заключному, етапі дослідницького навчання діти працюють тільки самостійно й самі застосовують знайому вже їм методику досліджень, створюють для них необхідні умови. Успішною на цьому етапі буває діяльність дітей з високим рівнем розвитку інтелектуальних здібностей.

    Характерною особливістю самостійної пошуково – дослідницької діяльності дошкільників є те, що вона реалізує активні методи, змінює предмет пізнання. цінність її полягає в тому, що діти не отримують готові знання  від педагога, а роблять відкриття самостійно.

Форми, методи і прийоми роботи з дітьми:

o                           спостереження,

o                           досліди,

o                            дидактичні ігри та вправи,

o                           сюжетно – рольові ігри,

o                           ігри – загадки, ігри – описи,

o                           конструктивні ігри,

o                           ігри – драматизації,

o                           бесіди,

o                           використання піктограм,

o                           ігрові проблемні ситуації,

o                           розгляд картин, ілюстрацій, макетів,

o                           робота за заданим алгоритмом,

o                           фіксація результатів досліду,

o                           читання дитячої художньої та енциклопедичної літератури,

o                           образотворча діяльність,

o                           трудова діяльність,

o                           театралізована діяльність,

o                           перетворювальна діяльність (моделювання, макетування),

o                           складання розповідей,

o                           традиційні, комплексні та інтегровані заняття.

   Володіє  сучасними технологіями творчої педагогічної майстерності, активно впроваджує елементи системи розвивального навчання: методику Н.Гавриш "Художнє слово і дитяче мовлення": мнемотехніку , схеми-моделі, розробила рекомендації для вихователів по облаштованню  та використанню розвивального середовища в ДНЗ згідно програми "Українське дошкілля" та рекомендації по формуванню в дітей основ морально-етичної культури за допомогою творів В.Сухомлинського. Педагог забезпечує  формування навичок культури  спілкування та поведінки  під час різних видів освітньої діяльності шляхом використання нетрадиційних підходів, новітніх технологій: проектів, КІТ, дослідів, ТРВЗ, серії головоломок, розвивальних ігор. У групі  облаштовано насичене та раціональне предметно-розвивальне середовище з різними центрами розвитку, яке  відповідає основним принципам: безпечності, комфортності, віковим особливостям, інтересам та самостійності, прагнення дітей  до змістовної зайнятості . Результатом  роботи вихователя є  соціальна компетентність дітей, оволодіння ними емоційним та соціальним досвідом.

Розвивальне середовище

ДНЗ сьогодні є ідеальним полем для розгортання особистісно орієнтованих технологій, оскільки, на відміну від школи, не орієнтований на жорстко фіксований результат, отже, за суттю, покликаний бути розвивальним та охоронним із погляду фізичного, психічного, соціального і духовного здоров’я дитини.

Розвивальне середовище – це сукупність умов, які забезпечують різнобічний розвиток дітей; це система матеріальних об'єктів їхньої діяльності. Створення в дошкільному закладі повноцінного розвивального середовища та забезпечення відповідної позиції вихователя в організації діяльності дітей – провідний засіб реалізації завдань сучасного реформування освіти. Адже правильно організоване розвивальне середовище сприяє соціалізації дитини, впливає на всі аспекти її розвитку.

Однією з основних умов створення в дошкільних навчальних закладах розвивального довкілля для дітей дошкільного віку є опора на особистісно орієнтовану модель взаємодії між педагогом і дітьми. Це означає, що пріоритетною метою виховання є формування гармонійної та всебічно розвиненої особистості. Завдання педагога полягає у забезпеченні інтересів дитини у задоволенні її природних нахилів і потреб. Дорослий у своїй педагогічній діяльності керується положенням: «Не поруч, не над, а разом».

Однією з перших звернула увагу на проблему розвивального середовища М.Монтессорі, яка найважливішою передумовою розкриття дитиною внутрішнього потенціалу вважала вільну самостійну діяльність у створеному педагогом просторово-предметному середовищі. Тому, на її думку, завдання педагога полягає насамперед у наданні дитині засобів саморозвитку й ознайомленні її з правилами користування ними. Збагачене середовище передбачає єдність соціальних і природних засобів забезпечення повноцінної життєдіяльності дитини. Сюди відносять архітектурно-ландшафтні та природничо-екологічні об'єкти; художні студії; ігрові та спортивні майданчики; конструктори; тематичні набори іграшок, посібників; аудіовізуальні та інформаційні засоби виховання і навчання.

Розвивальне середовище – комплекс психолого-педагогічних, матеріально-технічних, санітарно-гігієнічних, естетичних умов, що забезпечують організацію життя дітей у дошкільному закладі. «В цілому розвивальне середовище можна представити у вигляді круга, в центрі якого розташоване «Я» (мій простір, середовище мого внутрішнього життя) і який поділено на сегменти – предметно-ігрове, природне та соціальне середовище», – зазначає О.Кононко.

Обов'язковою умовою забезпечення ефективного розвитку дитини є створення розвивального середовища в єдності всіх його складників, а саме: природного; предметно-ігрового; соціального; власного «Я» дитини, тобто організоване відповідно до програми розвитку дитини дошкільного віку "Українське дошкілля".

Природне розвивальне середовище сприяє виникненню у дошкільника інтересу та елементарних уявлень про об’єкти, явища природи, розкриває причинно-наслідкові зв’язки та взаємозалежність природного довкілля і людини як його частини, формує природодоцільну поведінку малюків.

Для створення оптимального розвивального простору необхідно підібрати різне обладнання (ігрове, навчальне, спортивне тощо), продумати його оптимальне розміщення та визначити кількість. Важливо пам’ятати, що розвивальний простір створюють не для зручності педагога, а для того, щоб дитина могла вільно, відповідно до своїх смаків і настрою, обирати той чи інший осередок. Не треба піклуватися лише про кількісне наповнення групової кімнати ігровими атрибутами і при цьому забувати про те, що їх достатня кількість не завжди забезпечує повноцінний розвиток дітей.

Як відомо, незаповнене і безбарвне предметно-ігрове середовище чинить на дітей негативний вплив, гальмує розвиток особистості. Перенасичене предметне середовище так само погано впливає на психіку малят. І тільки періодично поновлюване, варіативне, оптимально організоване предметно-ігрове середовище має розвивальний вплив, спонукає дитину до активної пізнавальної діяльності, позитивно впливає на її емоційну сферу, мобілізує процеси мислення.

Особливо ефективним є модульне предметно-ігрове середовище. Прикладами предметів-модулів можуть слугувати легкі куби різного розміру, виготовлені за типом вкладишів, і середні за розміром модулі – «меблі-іграшки». Дитина може перетворювати модулі на корабель, будиночок, казкову печеру тощо. Середовище повинно пробуджувати у дітей активність, надавати їм можливості для різноманітних видів діяльності. Разом із тим, навколишнє середовище повинно при необхідності гасити надзвичайну активність, надавати можливість відпочити. Тому розвивальне середовище передбачає наявність місця для релаксації. Це може бути і «куточок усамітнення», і затишна кімната з м'якими меблями та іншими елементами, які сприяють відпочинку. Емоційний комфорт підтримується і за рахунок організації виставок дитячих робіт (малюнки, аплікація тощо) всіх дітей, незалежно від рівня виконання.

Створити таке предметно-ігрове середовище можливо за умови дотримання таких вимог:

·       предметно-ігрове середовище має бути адекватне вікові дітей та відповідати їхнім функціональним можливостям із незначним перевищенням ступеня складності;

·       предметно-ігрове середовище має бути динамічним, варіативним, різноманітним. Хоча воно організовується дорослими, але повністю підвладне дитині, не обмежує її діяльності, забезпечує повну свободу;

·       ігровий простір повинен сприяти орієнтовно-пізнавальній діяльності, що забезпечує набуття нових знань, формування розумових дій, розвиток провідних психічних процесів дитини;

·       не можна забувати про значення форм і кольору – саме вони надають виразності об'єктам та подіям і завдяки зіставленню допомагають дитині отримати достовірні знання про довкілля. Всі ігрові предмети мають бути якісними, бо що досконаліша форма, то повніше реалізується її призначення;

·       необхідно включати у предметно-ігрове середовище національні, етнокультурні особливості, аби дитина творчо прилучалася до духовних цінностей народу, вчилася любові до рідної землі.

Для кожного вікового періоду предметно-ігрове середовище особливе.

Облаштування розвивального середовища для дітейраннього віку в дошкільному закладі має починатися з роздягальні. Щоб зробити її затишною і привабливою, шафи, в яких зберігаються речі малюків, можна пофарбувати в різні кольори, а зверху на них розмістити великі яскраві іграшки, які привертатимуть увагу малюків. На стінах роздягальні можна повісити ілюстрації або картини із зображенням пір року чи панно на теми дитячих казок. Групову кімнату також рекомендується прикрасити.Усі значущі для дітей фрагменти інтер'єру мають розміщуватися на рівні зросту малят, щоб вони могли їх краще роздивитися і їм було легше діставати все, що може знадобитися для виконання тих чи інших дій.

У дітей середнього дошкільного віку росте потреба в русі, тому в групі слід виділити місце для спортивного куточка. Можна створити в кімнаті доріжку руху, де за допомогою модулів, картинок та знаків буде визначено, які рухи повинні виконувати діти (ходьба, повзання, лазіння, подолання перешкод тощо).

Середній вік – розквіт сюжетно-рольової гри. Діти цього віку вже можуть використовувати предмети-замінники, символи, які дозволяють вийти за рамки реальної предметної дії та відтворити загальний задум у скороченій ігровій формі (наприклад, ляльку годувати не з чашки, а з кубика, уявляючи його чашкою). Ця особливість відіграє важливу роль в інтелектуальному розвитку дитини, отже, бажано замість реальних предметів якомога більше пропонувати предметів-замінників. Враховуючи, що в середньому дошкільному віці інтерес проявляється до мови, ігрове середовище необхідно наповнити дидактичними іграми. Різноманітнішим, ніж у молодшому віці, стає матеріал для будівельних та конструктивних ігор, виникає потреба у місці для експериментування.

У старших вікових групах необхідно застосовувати різні матеріали, які сприяють оволодінню читанням, математикою: друковані літери, слова, таблиці, книжки з великим шрифтом, посібники з цифрами, настільно-друковані ігри з цифрами та літерами, ребуси, головоломки. Так само використовують матеріали, що стимулюють розвиток пізнавальної активності дітей – дитячі енциклопедії, ілюстровані видання про тваринний та рослинний світ, дитячі журнали, альбоми. Обов'язково виділяється місце для дидактичних ігор математичного змісту, причому таких, де б діти могли виявляти самостійність у виборі матеріалу. Не забуваймо і про предмети для дослідно-пошукової діяльності – магніти, збільшувальне скло, пружини, ваги, мензурки, великий вибір природних матеріалів.

Отже, будь-яке середовище має забезпечувати розвиток творчих компонентів мислення дітей, надавати їм можливість вільно маніпулювати об'єктами, конструювати різні моделі бачення світу, виконувати творчі завдання. В цьому ракурсі повернемося до поняття «універсальна ігрова зона». Йдеться про місце з дуже високим ступенем трансформації та різноманітним предметним наповненням. У межах цієї зони можуть розгортатися тематичні підзони: ігрова, спортивна, екологічна.

Важливим компонентом розвивального простору, сприятливого для виникнення та розвитку самостійної дитячої діяльності, слід вважати і соціальне оточення, наявне коло спілкування з дітьми та дорослими. Центральною фігурою освітнього процесу є дитина – мовленнєва особистість. У роботі з дошкільниками триває пошук і забезпечення природовідповідних компонентів середовища, які б допомагали повноцінному становленню мовленнєвої особистості. Основою розвивального середовища для становлення такої особистості є забезпечення доброзичливої атмосфери, де б дитині надавалося право на мовленнєву активність, довіру, помилку та доброзичливе ставлення. Першим і найважливішим компонентом успішного процесу є насичення мовленнєвого середовища, у якому постійно чи тимчасово перебуває малюк, зразками рідної мови. Дитина може розвиватися як представник людства і як його рівноправний член лише під впливом мовлення людей, які її оточують. Довірливі стосунки, особисті контакти з дорослими мають позитивний вплив на зміст і рівень позитивної діяльності дошкільників, оскільки так поступово закладаються базові якості особистості (самостійність, відповідальність, креативність, самовладання, справедливість, розсудливість, людяність тощо), необхідні для самовиявлення та самореалізації дитини у її вільному бутті.

Працівникам дошкільного навчального закладу необхідно також уникати конфліктів, бути спокійними, уважними. Своєю поведінкою та діями вони мають позитивно впливати на розвиток психічних процесів у дітей. Загальна тональність мовлення педагогічних працівників має бути домірною, зауваження – спокійними, доцільними та коректними.

Навчання, виховання, розвиток дитини повинні відбуватися в атмосфері захищеності, психологічного комфорту. Це означає, що оточення дитини має бути безпечним як щодо гігієни, умов життєдіяльності загалом, так і в морально-психологічному аспекті. Передусім навколишнє середовище повинно відповідати структурі когнітивної (пізнавальної) сфери дитини, передбачати можливості вільного розвитку ігрової та інших видів її діяльності.

В організації розвивального середовища у сфері життєдіяльності «Я сам» особливе місце посідає формування у дитини позитивної самооцінки, усвідомлення самозначущості серед людей – однолітків і дорослих.

Створюючи розвивальний простір у дошкільному закладі, слід дотримуватися певних принципів, зокрема таких, як: безпечність,урахування закономірностей розвитку дітей, раціональність, динамічність, активність, комфортність кожної дитини, позитивне емоційне навантаження.

Розвивальний простір групового приміщення передбачає створення спеціальних осередків. У групових приміщеннях дошкільного навчального закладу можна створити такі осередки:

·       природознавчий;

·       дитячого експериментування;

·       ігрової діяльності;

·       образотворчої діяльності;

·       музичний;

·       художнього слова;

·       народознавства;

·       розвивального навчання;

·       спортивний;

·       трудової діяльності;

·       відпочинку та усамітнення;

·       самопізнання;

·       співпраці з батьками.

Територія дошкільного закладу також є складовою розвивального простору. Пропонується виділити на території такі тематичні зони: екологічну (сад, город), де б діти могли займатися різними видами сільськогосподарської праці; архітектурно-ландшафтну; спортивно-ігрову; ігрову для моторних, дидактичних, конструктивних, сюжетно-рольових ігор тощо.

Отже, довкілля дитини є важливою умовою ефективної підготовки її до майбутнього самостійного життя. Навколишнє середовище має бути організоване так, аби спонукати дитину до виконання активних дій відповідно до її життєвого ритму, фізичних та психічних можливостей.

Усі компоненти розвивального предметно-ігрового середовища пов'язуються між собою за змістом, масштабом, художнім вирішенням.

Проектування предметно-ігрового середовища потребує врахування психологами, педагогами та дизайнерами особливостей ігрової діяльності дитини, оскільки повинно відповідати принципові функціонального комфорту й основним положенням розвитку дитячої діяльності.

Особливу увагу треба приділити матеріалам, їх міцності й гнучкості, композиції, естетичним та гігієнічним показникам.

Усі перелічені особливості розвивального предметного середовища в цілому є водночас і вимогами до предметно-ігрового середовища дошкільного навчального закладу.

Предметно-ігрове середовище в сучасних дошкільних навчальних закладах має відповідати певним принципам: це, перш за все, свобода досягнення дитиною свого права на гру, яка реалізується як право вибору дитиною теми, сюжету гри, тих чи інших іграшок, місця та часу проведення гри. Створюючи в дошкільному навчальному закладі умови для здійснення дітьми свого права на гру, потрібно запропонувати їм найзручніший у розкладі дня час для гри, виділити відповідне місце, обладнати його універсальним предметно-ігровим середовищем, придатним для реалізації різних видів ігор.

Принцип універсальності предметно-ігрового середовища дозволяє самим дітям і дітям разом з вихователем будувати і змінювати ігрове середовище, трансформувати його відповідно до виду гри, її змісту та перспектив розвитку.

Саме тому предметно-ігрове середовище повинно бути розвивальним, тобто воно має функціонально моделювати розвиток гри і дитини через гру.

Розвивальне предметно-ігрове середовище відповідає також принципу системності, який представлений співмасштабністю її окремих елементів між собою та іншими предметами, що складають цілісність ігрового поля. До складу предметно-ігрового середовища входять: велике організуюче ігрове поле, ігрове обладнання, іграшки, різна ігрова атрибутика, ігрові матеріали. Всі ці ігрові засоби знаходяться не в якомусь абстрактному ігровому просторі, а в груповій кімнаті, у спортивній залі, на майданчику. Інтер'єр не повинен містити в собі нічого зайвого й органічно поєднуватися в естетичному плані з ігровими засобами.

Усі ігрові та неігрові предмети повинні відповідати принципу безпеки — як кожний предмет, так і всі разом.

Зазначені принципи побудови розвивально-предметного середовища дуже важливі на практиці. Практика виховання дітей у грі й засобами гри інколи заходить у глухий кут в умовах доволі широкого в наші дні вибору іграшок та обладнання і порівняно малих коштів на їх придбання. Тому дуже важлива продумана педагогічна стратегія створення в дошкільному навчальному закладі доступного і при цьому справді розвивального предметно-ігрового середовища.

Існують різні види оформлення дитячих закладів. їх ігровий
інтер'єр визначається економічними, естетичними та науково-методичними поглядами їхніх керівників і методичної служби. У деяких з них представлені цілі "склади" дешевих різноманітних іграшок, на їхньому тлі виділяються супердорогі іграшки, багато якихось поробок, різностильові меблі. Все це разом створює враження неохайності, безпорадності у своєму намаганні залатати дірки і задовольнити вимоги "педагогічної моди".

Зазвичай, керівництво таких дошкільних навчальних закладів купує іграшки безсистемно, орієнтуючись на недостатнє фінансування, наявність іграшок у найближчих крамницях або "що сусідній садок щось купив, то і нам треба мати".

Інші дитячі садки намагаються діяти за планом, але вони теж не досягають успіху, тому що йдуть, відштовхуючись від уявлень за певною тематикою ігор, яку нав'язують дітям, купуючи лялькові меблеві гарнітури, перукарні, набори "Барбі", різноманітні кольорові матраци, які не мають нічого спільного зі справді модульним предметно-ігровим середовищем. Таким чином, ми маємо садки безсистемно забиті всім, що вдалося закупити. Але чи грають там діти? Грають мало, і це проблема багатьох дошкільних навчальних закладів.

Крім матеріальних і суб'єктивних причин, є причини суто педагогічні, які виникають через нерозуміння розвивальної сутності гри і місця різних видів ігор у житті й розвитку дитини. Визнаючи роль гри в житті дитини, вихователі на практиці не повною мірою використовують її можливості.

Це насамперед стосується самодіяльних ігор. До них відносять ігри-експериментування, сюжетно-елементарні ігри дітей раннього віку (до трьох років), сюжетно-рольові й режисерські ігри дітей дошкільного віку, дидактичні ігри, які повинні забезпечувати форму і зміст навчання дошкільників на заняттях, а також різноманітні дозвільні ігри (театральні, святково-карнавальні, інтелектуальні, розважальні).

Сучасні вимоги до створення повноцінного ігрового простору відповідають реальності: неможливо для кожної гри створити свій "куток", передбачити ЇЇ тематичний і сюжетний поворот, знайти для кожної гри притаманний їй стиль ігрового інтер'єру й обладнання. Якщо намагатися зробити це, то ігрове приміщення знову буде перевантаженим і малопридатним для ігрової творчості. Велика кількість іграшок. їх всебічне спрямування різко знижують цінність ігрового середовища.

У чому ж сучасна педагогіка знаходить вихід зі становища, яке склалося?

Насамперед, у використанні таких розвивальних систем, які б
дозволяли варіативно і комплексно створювати умови для проведення практично всіх видів дитячих ігор та інших творчих видів діяльності. Для цього створюють своєрідні осередки предметно-ігрового середовища. У кожному дошкільному навчальному закладі рекомендують такі складники розвивального середовища: територія дитячого садка (ландшафтні та архітектурні об'єкти), ігрові майданчики, сад-город, зимовий сад, екологічна кімната, кімната природи, екологічна стежка, лабораторія, картинна галерея, художня студія, кімната праці, комп'ютерна, музична, фізкультурна зали, басейн, коридори, рекреації.

Площу в групі доцільно спланувати так, щоб передбачити в ній місце для постійних та змінних осередків, у яких діти могли б самостійно чи невеличкими групами займатися певними видами діяльності за власним бажанням. У них мають зберігатися матеріали, посібники. Для цього треба передбачити відповідні умови — полиці, шафи, столики, ящики тощо.

Ігрові осередки у групі: драматичний (набори-обладнання,
нескладні декорації, елементи вбрання чи костюмів для ігор-драматизацій та інсценізацій); для настільних дидактичних ігор, будівельний, де зібрані різні конструктори (дерев'яні, пластмасові, металеві), коробки, колодки та інші матеріали, знаряддя та допоміжне обладнання; музичний, у якому зібрані різні види дитячих інструментів, магнітофон, аудіозаписи музичних і літературних творів; спортивний — з різноманітним гімнастичним обладнанням, тренажерами, спортивним інвентарем; куточок відпочинку —
усамітнене місце з диванчиком або ліжечком, м'якими іграшками,
де дитина могла б перепочити, пофантазувати.

Кожен з цих куточків може і повинен бути широко використаний при організації ігрової діяльності. Діти можуть самостійно вибирати гру, самостійно переміщуватися з куточка в куточок. Закінчивши одну гру, вони зацікавлюються іншою.

Усі приміщення, осередки і куточки мають бути затишними та легко трансформуватись. Обстановку і матеріали варто міняти так часто, як того потребує поява нових інтересів. Бажано, щоб діти брали участь у змінах обстановки у приміщеннях і щоб дорослі враховували пропозиції малюків.

Отже, розвивальне предметно-ігрове середовище надає дитині нову, невичерпну інформацію, яка робить її провідником у світ сучасності, є незамінним засобом втілення ігрових задумів, забезпечує можливості для задоволення у грі соціальних, пізнавальних та естетичних потреб, сприяє творчому використанню різноманітних уявлень про навколишній світ, реалістичних та наукових ситуацій для створення нових сюжетних ігор.

Розвивальне предметно-ігрове середовище разом з розумним,
чуйним вихователем відкриває багато щасливих миттєвостей у житті дитини.